Митрополит Володимир - герой Украины

Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир народився 23 листопада 1935 року у селі Марківці Хмельницької області в селянській родині.

І цей зв’язок з простим українським народом він не втрачав ніколи у своєму житті. У всіх ситуаціях він залишався людиною з великим, люблячим та вірним серцем, завжди близьким до кожного.

З самого дитинства майбутній Первосвятитель пов’язав своє життя з Церквою, прислуговуючи у храмі рідного села. Після закінчення школи у 19-річному віці він вступив до Одеської духовної семінарії, далі – продовжив здобувати богословську освіту в Ленінградській духовній академії, яку закінчив 1962 року зі ступенем кандидата богослов’я.

Блаженніший Митрополит Володимир був видатним ієрархом, якого добре знали і цінували у всьому православному світі. Він був ректором Одеської духовної семінарії (1965–1966 рр.), заступником начальника Руської духовної місії в Єрусалимі (1966 р.), представником Руської Православної Церкви у Всесвітній Раді Церков (1966–1968 рр.), ректором Московської духовної академії (1973–1982 рр.), Патріаршим екзархом Західної Європи (1984–1987 рр.), Керуючим справами Московської Патріархії (1987–1992 рр.). Але головним послухом його життя стало Первосвятительське служіння Українській Православній Церкві. У найскладніший для Українського Православ'я час він врятував ситуацію, не допустивши релігійної війни.

Не дивлячись на важке становище, в якому опинилася Українська Православна Церква в 1992 році, Митрополит Володимир зумів вивести її з ізоляції у відносинах з державою та налагодити конструктивний діалог у справі пастирської опіки військовослужбовців, соціального служіння знедоленим, хворим, ув’язненим, а також встановити партнерські стосунки з діячами освіти, науки і культури, громадськими організаціями.

Ставши Митрополитом Київським, Його Блаженство ствердив авторитет принципу соборності, приймаючи доленосні для Церкви рішення завжди зі згоди всього єпископату, намагаючись робити все не простою більшістю голосів, а досягнувши загального консенсусу. Він не нав’язував себе Церкві і не розбудовував її за власним образом і подобою. До нього цілком можна віднести слова Святого Письма: Очеретини надломленої не доломить, і льону тліючого не погасить (Іс. 42:3). Таким чином, Блаженніший дозволяв проявляти Церкві свій універсальний і всеохоплюючий характер. А Вона, у відповідь, огортала його своєю любов’ю та дійсно народним шануванням.

Офіційний титул Предстоятеля – Блаженніший – став власним іменем Митрополита Володимира, яке було виправдане його життям і служінням Богові і людям. Він легко міг вступати у діалог з цілим світом у всій його різноманітності, проте завжди пам’ятав про його принципову відмінність від Церкви. Будучи чутливим до суспільних процесів, він утримував Церкву від змішування з ними, що дозволило зберегти такий Її образ, який був би однаково прийнятним для людей з різними політичними поглядами та ідеологічними вподобаннями. Він без перебільшення був всім для всіх (див. 1 Кор. 9:22).

Блаженніший Митрополит Володимир відомий як проповідник, богослов, духовний письменник. У 1997-2014 роках побачило світ одинадцятитомне видання його праць.

Визнання авторитету Блаженнішого у православному світі промовисто засвідчують найвищі нагороди усіх Помісних Православних Церков. Видатні заслуги були відзначені також і численними високими державними нагородами. Найвищим ж визнанням Предстоятеля з боку Української держави стало нагородження Митрополита Володимира орденом Держави та званням «Героя України» у 2011 році.

Блаженніший Владика став і залишиться обличчям Української Православної Церкви. За роки Предстоятельства Митрополита Володимира виросло нове покоління, яке не пам’ятає своєї Церкви без нього. Живим словом, сповненим духовною мудрістю та художніми образами, він торкався самої душі людини, спонукаючи її переглянути своє життя та намагатися йти у слід за Христом. Золотим правилом Його Блаженства були слова: нічого для себе не просити і ні від чого не відмовлятися. Це дійсно вершина християнського смирення і послуху – задовольнятися тим, що маєш, іти туди, де ти потрібен, і робите те, що необхідно. І сьогодні ці слова звучать як заповіт всім вірним Української Православної Церкви.

За 22 рокі служіння Блаженнішого Митрополита Володимира на Київській кафедрі кількість парафій збільшилася з 5,5 тисяч у 1991 році до 12,5 тисяч у 2014 році, кількість монастирів збільшилася з 32 до 200, кількість духовних шкіл з 4 до 21, кількість церковних ЗМІ - з 1 видання до понад 500 друкованих, телевізійних, радіо і інтернет-проектів.

Митрополит Володимир відійшов до Господа 5 липня 2014 року на 79 році життя.

Споглядаючи життєвий шлях нашого Блаженнішого Господина і Отця, будемо, за словами апостола Павла, наслідувати його вірі (див. Євр. 13:7). І краща данина пам’яті новопреставленому Митрополиту Володимиру – вчитися тій увазі до людей, терпінню і любові, якими він згуртовував усіх навколо себе.

Поминаючи свого Предстоятеля, віримо, що разом з блаженною кончиною Митрополита Володимира боголюбивий український народ отримав того, хто невпинно молитиметься за Україну і за всіх нас, стоячи перед престолом Божим.

 

Блаженнейший Митрополит Владимир благословляет паству