23 листопада 2024 року, 89 років могло виповнитися Предстоятелю Української Православної Церкви Митрополиту Володимиру (Сабодану; +2014). В цей день заупокійну Божественну літургію у Спасо-Преображенському соборі м. Києва відправив духівник Фонду пам'яті Блаженнішого Митрополита Володимира митрополит Переяславський і Вишневський Олександр у співслужінні духівництва Переяславсько-Вишневської єпархії.
Зазначимо, що саме з благословення Владики Володимира було зведено Спасо-Преображенський собор, він же освятив його у 2010 році. На території храмового комплексу встановлено пам'ятник Архіпастирю, а у соборній дзвіниці діє його меморіальний музей.
Також за богослужінням пролунали молитовні прохання за воїнів, які захищають Україну, за владу і наш народ та за спокій душ усіх полеглих оборонців Батьківщини та мирних жителів та всіх безвинно загиблих в роки голодоморів.
Наостанок митрополит Олександр, який останні шістнадцять років життя Митрополита Володимира ніс послух його особистого секретаря, подякував присутнім за спільну молитву в пам’ять про Блаженнішого Владику, зазначивши:
«Сьогодні ми згадуємо день народження Блаженнішого Митрополита Володимира – Предстоятеля нашої Церкви, який її очолював 22 роки. За його часів Церква піднялася з колін, зростала і стала основою, душею суспільства. Свого часу Митрополит Володимир говорив, що Церква Помісна в Україні буде. Ці слова підтверджує його інтерв’ю 1993 року, в якому він сказав, що метою нашого церковного буття в Україні є канонічна помісність. Її ми сьогодні маємо. Ми молимося про єдність Українського Православ’я, про що мріяв приснопоминаємий Митрополит Володимир. Нехай Господь упокоїть його душу з праведними».
В четверту суботу листопада в Україні вшановують пам'ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. Про Голодомор, який торкнувся родину Сабоданів, Митрополит Володимир пригадував: «Від голодомору постраждала і наша родина. Пам'ятаю, як часто мати з гіркими сльозами на очах згадувала 1932-1933 роки. Тоді народився один із моїх братів. Малюк також став жертвою жорстокості. На якісь старовинні срібні ложки мати виміняла пляшку зерна. Це було єдине, що допомогло прогодувати дитину протягом кількох днів. Остання можливість урятувати його від голодної смерті. Але, ось у будинок увірвалися з обшуком три червоноармійці. Не знайшовши нічого, крім кричущої бідності, вони схопили малюка за ногу, викинули його з коляски та забрали зерно, яке мати ховала під головою дитини. Цей вчинок не назвеш людським». В пам'ять про загиблих від голоду односельчан, а їх у Марківцях понад 400, Владика Володимир встановив меморіал.
