14 жовтня 2016 року, в день свята Покрови Богородиці, в стінах Музею Блаженнішого Митрополита Володимира пройшов третій творчий вечір Клубу шанувальників класичного та авторського мистецтва «Душевна культура», що діє в рамках студійно – клубної діяльності Просвітницького Центру Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира.

Святість образа Богоматері завжди була найбільш шанованою в усьому християнському світі. Особливо ж відомою святими іконами була українська земля. До того ж, Покрова здавна вважалася захисницею Запорозького козацтва і всієї Гетьманщини. До таких уславлених чудотворних образів належала й ікона, яку згодом назвали Іржавською.

Про історію цієї чудотворної ікони в рамка творчого вечору розповіла дослідник-мистецтвознавець Валентина Володимирівна Кузик - музикознавець, член Національної спілки композиторів, старший науковий співробітник інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології М. Т. Рильского НАН України, кандидат мистецтвознавства, доктор філософії (з мистецтва), лауреат Премії М. В. Лисенко (удостоєна ордена св. Великомучениці Варвари).

В. Кузик автор понад 20 окремих книжок, присвячених розвитку української культури, зокрема, масових жанрів; опублікувала понад 100 ґрунтовних статей у книжках та наукових збірниках, більше 200 статей у журналах та газетах України й зарубіжжя. Автор статей до 5 томів колективної академічної праці „Історія української музики" (відповідальний редактор перевидання 2-го тому), до „Української музичної енциклопедії" (член редколегії). У центрі її уваги такі постаті укр. культури, як композитори М. Лисенко, М. Леонтович, П. Майборода, В. Польовий, фольклористи М. Закревський, К. Квітка, а творчість братів Ревуцьких - композитора Л. Ревуцького та вченого мистецтвознавця Д. Ревуцького - головна тема її роботи з 1990-х; ініціювала повернення у культурний обіг ім'я Д. Ревуцького й перевидання його праць. Її дослідження родоводу Ревуцьких стали початком історико-генеалогічних досліджень в українському музикознавстві (1995).

Назву «Іржавська» («Іржавецька», «Ржавецька», «Ржавська») ікона одержала від села Іржавець (або Ржавиця в допетровські часи) Ічнянського району Чернігівської області (раніше - Прилуцького повіту Полтавської губернії). Воно розташоване на відстані 18км. від ст. Ічня і в 80 км. на схід від Кобижчі.

«На часовій відстані понад 2000 років від Різдва Хрестового усвідомлення того, скільки лиха завдано духовності народній за останнє ХХ століття, боляче бентежить думку й серце: зруйновано скрижалі моральності й етики, відкинуто одвічні традиції, які живили буття нації, стерто з лиця землі споконвічні святині, храми, пам'ятки Козаччини, спалено дорогоцінні реліквії минувшини. Винищуючи, гадали, що цього буде достатньо - і матеріальні скарби національної історії забудуться безслідно в нових поколіннях. А з ними забудеться і духовна символика тих скарбів. Ніде правди подіти - у дечому вдалося. Та не всі стали манкуртами: генетична пам'ять, прихована у людській підсвідомості, повертає нас «на круги своя», повертає до одвічних джерел християнської духовності.

Переконана, святині духу народного живуть і оберігають нас навіть тоді, коли ми не впевнені, чи існують вони реально, чи вже втрачені, перейшли до світу ідей, символів. Так сталося і з Іржавецькою іконою Богоматері, знаменитою впродовж віків покровителькою-захисницею запорозьких козаків. Тяжко й подумати, що ми ніколи не побачимо її оригіналу. А з цим образом пов'язані і безмежна віра у заступництво Пречистої, і найтрагічніші події визвольної боротьби України.

За хроніками, ікона писана 1572 року на теренах південної України - тобто, десь через 10 років після трагічної загибелі Байди - гетьмана Дмитра Вишневецького - легендарного засновника Запорізької Січі. Можливо, пассіонарний відгомін тієї події (тобто, конденсуючий емоцію) спричинився до виявлення сумного пророчого дару ікони: вона передчувала поразку та біду й на знак того її світлий лик росили сльози. Переповідають, що за часів Козаччини образ Пречистої був на Січі, у вікопомній церкві Св. Покрови. Ікона вважалася захисницею лицарів Запорожжя і перед походами на ворогів козаки зверталися до неї з молитвою і вірою у її передвіщування.

За переказами, «плакала» Матір Божа і перед Полтавською битвою. Запорожці на чолі з Костем Гордієнком - спільником Івана Мазепи - взяли її з собою під Полтаву. І розділила вона гірку долю козаків.

...Мене надзвичайно схвилювала доля святої ікони, а головне, вирішила взнати, які ж саме історичні події пов'язані з нею? Та занурившись у різні документи, я знайшла дивні невідповідності, котрі простежуються по трьох хронологічно-сюжетних лініях: народна легенда, офіційна церковна хроніка, історичні коментарі шевченкознавців до поеми «Іржавець».

До розробки цієї теми я йшла багато років, прагнучи розгадати таємницю історії Іржавецької ікони. Хронос-Час по краплині видавав мені все нові й нові документи, нові факти й миті позріння. Перша невеличка розвідка була написана ще у 1994 р. (ж. «Народна творчість та етнографія», № 2-3), після того були друга редакція в 1998 р. (ж. «Українська культура», № 8), третя в 1999 р. (ж. «Вітчизна», № 1-2), четверта - у науковому збірнику «Музична україністика: сучасний вимір», випуск 4, що вийшов 2009 р. Друкували мою статтю про Іржавецьку ікону й ряд газет («Чернеча гора», «Наша віра» та ін.). Публікації викликали громадський резонанс: кілька народних вишивальниць вишило ікону Іржавецької Богоматері, взявши за основу той досить недосконалий відбиток фотографії, що був вміщений в журналах, та додавши своєї фантазії. Розповіді про Чудотворну Ікону стали невід'ємною темою богослужінь в маленькій церкві Іржавця. Історія козацької святині не полишила байдужими вірян різних конфесій та патріархатів, ніби об'єднавши всіх під своїм осяйним омофором. Незабутніми залишаються у моїй пам'яті спогади про зустріч у стінах Київської духовної семінарії. Після розповіді про стражденні поневіряння чудотворної Іржавецької ікони на знак подяки хор всіх присутніх в аудиторії семінаристів злагоджено грянув «Многая літа» уславленому нащадку роду Ревуцьких та Хмельницьких й Стороженків - Євгенові Львовичу Ревуцькому (сину композитора)... А він стояв і з батьківською любов'ю вдивлявся у юні натхненні обличчя, не соромлячись сліз, що зросили його очі.

Бажаючі можуть побачити масштабний список з Іржавецької ікони у старій церкві в Ічні, який було зроблено понад століття тому. Шанованою ця ікона була й у церкві с. Кобижчі, куди після війни принесли її невеликий список. Однак образ було вкрадено. 2004 р. до мене звернувся прихожанин цієї церкви Віктор Денисович Домбровський - літня мудра людина, науковець, - і попросив фотографію ікони (зі старої світлини С. І. Маслова мої друзі-комп'ютерщики зробили збільшену «відчищену» репродукцію форматом 21 на 15 см). Я йому довірила свій скарб, і за тиждень він мені повернув фото ікони та ще й копію. Майже рік та фотосвітлина стояла у церкві Успіня Пресвятої Богородиці в с. Кобижчі, що на півночі Київщини (по залізниці до Ніжина), і люди вірили у її цілющу силу. 2005 р. за зверненням священика храму о. Георгія прихожани самі зібрали кошти й замовили в іконописній майстерні Києво-Печерської Лаври писану ікону за зразком фотографії з оригіналу. Образ писав художник-самоук інок Михаїл з Тернопільщини, якому передали це замовлення. Писав він під час великого посту, з молитвою на устах. З під його пензля самоволі, як він каже, вийшов образ, який він узрів у душі своїй, споглядаючи на світлину - Богоматір із Святим Дитятком на руках та з прозорою сльозою на щоці. Ікону освятили в Києво-Печерській Лаврі і 26 березня 2006 р. встановили в храмі с. Кобижчі. А мені на згадку про цю радісну подію пан Домбровський подарував кілька чудових великого формату кольорових фотографії нової ікони, написаної в честь Чудотворної Іржавецької Святині.

... Несподівану радість принесла нашій родині неділя 23 січня 2011 року: ми поїхали на Поділ до церви Благовіщення Пресвятої Богородиці при Києво-Могилянській академії послухати «розколядування» - хорову програму з колядок і щедрівок, яку співав чоловічий ансамбль «Фавор» (з цим колективом нас пов'язують давні добрі зв'язки). Приїхали зарані й застали ще кінець проповіді, яку читав о. Богдан - вельми шанований прихожанами церкви. Уважно розглядаючи іконостас та образи на стінах, я буквально прикипіла очами до розміщеної на правій стіні ікони Богоматері, виписаної в кращих традиціях українського ікономалярства. Вона вразила мене схожістю з Іржавецької Чудотворною.

У розмові з о. Богданом (вже після концерту) з'ясувалося, що цей образ подарував церкві її прихожанин Пустовар Юрій Володимирович - купив його на аукціоні із запасників Києво-Печерської лаври. На сертифікаті була позначка «Одигітрія» - тобто, з дитям. Ймовірно, що то був список з Іржавецької ікони, зроблений в іконописних малярних майстернях Лаври. А можливо образ потрапив у запасники з якихось інших обкрадених чи сплюндрованих храмів у роки бездуховного панування тоталітарної ідеології. Подібність до Іржавецької Богоматері вбачається й в іконі, виставленій у вівтарній частині львівського гарнізонного собору св. Петра і Павла, що 2012 р. був переданий вірянам (бувший храм єзуїтів, де за радянських часів знаходився архів).

Тішить душу те, що в селах й містечках Ічнянщини та Прилуччини у багатьох хатах можна побачити невеличкі за розміром списки з чудотворної Іржавецької ікони, мальовані більш і менш вправними провінційними богомазами-самоуками. Ці образи в сховищах на горищах чи в коморах пережили лиховісну добу панівного «наукового» атеїзму а нині знову знайшли своє місце в прикрашених вишиваними рушниками червоних кутах. Є такий невеличкий список ікони й в знаному тепер далеко за межами України Соколиному хуторі, що розташований біля Іржавця й Качанівки в селі Петрушівка Ічнянського району на Чернігівщині, де хазяйновито порядкує козацький полковник Микола Череп з родиною, облаштувавши затишний осередок «зеленого туризму». То ж, як бачимо, і сьогодні в українських церквах та оселях, де знаходяться списки óбразу, живе духовна сила чудотворної ікони Іржавецької Богоматері. Заступниця Небесна оберігає своїх вірян, посилає їм добрі думки й здоров'я. А в самому селі Іржавець, де не один десяток років господарює відданий незмінний голова селищної ради Павло Андрійович Киричик, восени 2011 року було закладено фундамент нової кам'яної церкви на честь чудотворної Іржавецької ікони та Свято-Троїцького храму» - розповіла Валентина Кузик.

Валентана Володимирівна розповіла історію про дівчину, яка на свій сторах і ризив свого часу врятувала унікальні зразки церковних піснеспівів. Гості заходу змогли пролистати реліквію.

Коло Іржавецької ікони гуртувались найвідоміші роди українського козацтва: Стороженки, Лисенки, Тарновські, Титаренки, Капністи, Раковичі, Каньовські, Сікорські… Образ Пречистої благословляв і родину Ревуцьких: достовірно відомо, що п’ять поколінь роду, починаючи з XVIII століття, чи не з перших років богослужіння у новозбудованому Свято-Троїцькому храмі - Андрій, Григорій, Роман, Гаврило й останній Микола Гаврилович Ревуцькі були там священиками Сьогодні на творчий вечір також завітали нащадки родини Ревуцьких.

***

Наступна зустріч клубу «Душевна культура» відбудеться 21 жовтня 2016 р. початок о 17:00 за участі Тітова Юрія Миколайовича який народився в м. Києві. У 1997 р. закінчив середню школу №15 з відзнакою. У 1998 р. за високий мистецький хист нагороджений стипендією та дипломом Українського фонду культури за програмою "Нові імена України" очолюваною Лауреатом Шевченківської премії, академіком, поетом Борисом Іллічем Олійником, де і відбувся його перший творчий вечір. У 2010 р. закінчив відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" за фахом Журналістика, видавнича справа та редагування.

За заслуги і мужність нагороджений Українською православною церквою орденом преподобного Іллі Муромця. За активну громадську роботу Міністерством праці та соціальної політики в 2002 р. нагороджений Почесною грамотою. Нагороджений Почесною грамотою Київського міського голови (2007 р.) У 2005 р. за творчі досягнення став Лауреатом премії Кабінету міністрів України. Відзначений подякою Прем'єр-міністра України за літературні твори для дітей та юнацтва, що сприяють вихованню підростаючого покоління у дусі національної гідності, духовності та любові до Батьківщини. Лауреат Всеукраїнських радіо фестивалів "Осіннє рандеву", "Прем'єра пісні" та "Рідна мати моя". Лауреат православного фестивалю "Благодатне небо". Лауреат літературно-мистецької премії ім. Дмитра Луценка "Осіннє золото". У 2000 р. був прийнятий у Національну спілку письменників України за рекомендацією поета, лауреата Шевченківської премії В.О Забаштанського, заслуженого діяча мистецтв Г.Т. Чубач та заслуженого діяча мистецтв В.В. Женченка.

Вірші Юрія Тітова записані на аудіо касети бібліотеки ім. Островського. Театралізовані студентами інституту ім. Карпенка-Карого. Проводяться зустрічі з читачами бібліотек. Поезія автора лунає із вуст неповторного майстра художнього слова, Народного артиста України, Шевченківського лауреата Анатолія Паламаренка, Народного артиста України, Шевченківського лауреата Олексія Богдановича, Заслужених артистів України Петра Бойка, Анатолія Гнатюка та Василя Обручова.

Творчі вечори поета відбуваються у багатьох культурно-мистецьких закладах столиці України: в Українському фонді культури, Національній спілці письменників України, Київській дитячій академії мистецтв, Київському міському будинку вчителя, Національній філармонії України. Пісні на вірші поета звучать з ефіру першого та третього каналів НРКУ як на Україну так і у мережі Інтернет. Як член журі брав участь у фестивалі університету "Україна" "Сяйво надії". Проводяться зустрічі зі школярами, ліцеїстами, студентами, творчими колективами Києва та різних міст України.


***

Організатор: Просвітницький Центр Фонду пам'яті Блаженнішого Митрополита Володимира в рамках проекту клуб шанувальників класичного та авторського мистецтва «Душевна культура». Координатор: Любов Лавриненко (096) 537 83 60.
Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Адреса: м.Київ, вул. Маршала Конєва, 3а - Музей знаходиться на першому поверсі дзвіниці біля Спасо–Преображенського собру на Теремках. ( ст. м. Іподром (10 хв. пішого ходу) або маршрутка № 84, тролейбус №45,№12 зупинка вул. Василя Касіяна.)