27 листопада 2016 року в стінах Музею Блаженнішого Митрополита Володимира пройшов творчий вечір з Вiктором Івановичом Степурко на тему: «На стезі Бога люди розуміють одне одного», в рамках Клубу шанувальників класичного та авторського мистецтва «Душевна культура», що діє в рамках студійно – клубної діяльності Просвітницького Центру Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира.

Сьогодні творчий вечір провела його координатор Любов Василівна Лавриненко, яка підкреслила важливість та мету події - Клубу – як просвітницького проекту щоб показати красу Божого світу через призму класичного та авторського мистецтва, розвивати в людині смак та відчуття краси, адже шлях до «духовного» проходить через «душевне». І що Клуб «Душевна культура» – це осередок, де люди різного віку та соціального положення можуть відкрити для себе найкращі грані класичного та авторського мистецтва, продовжувати культурні традиції та високі загальнолюдські цінності. Це творчий майданчик для всіх талановитих та небайдужих до просвітницької діяльності людей мистецтва.

Віктор Степурко – один із найталановитіших композиторів сучасності. Він по-новому розкрив духовну музику, нові грані української народної пісні. Він уміє надзвичайно тонко синтезувати всі останні досягнення композиторської техніки, при тому зберігаючи надзвичайний ліризм, мелодійність. Його музика дуже патріотична, до того ж він володіє неабиякою фантазією. Він, безперечно, зробив величезний внесок в українську сучасну музику. Образна жанрово-стилістична палітра творів Віктора Івановича украй різноманітна: від дитячої опери до найскладніших симфонічних партитур, від стилізації і моделювання давньої й духовної музики до експериментаторських пошуків нових елементів власної оригінальної мови.

- Віктор Іванович, яким був ваш шлях до мистецького світу?

- Мій батько – народний музикант, грав на багатьох інструментах, в тому числі на баяні. Він дуже хотів, щоб я став баяністом. В музичній школі набір був обмежений, мені запропонували вчитися грати на трубі. Батько не погодився. Я пішов у вечірню музичну школу, щоправда на акордеон. Отже, у мене вибудувалася пряма дорога поступати в музичне училище як акордеоністу. Але Господу Богу було угодно інше. В музичній школі хорові співи викладав керівник хорової капели Новокраматорського машинобудівного заводу. Перевіривши наші голоси, він запросив мене в хор. З цього почалося моє існування в хоровому мистецтві. Я вже не кажу, що навчаючись у звичайній школі, співав в піонерській самодіяльності. Після закінчення консерваторії я рік викладав у Хмельницькому музичному училищі теоретичні дисципліни. Відчув, що треба повертатися до Києва. Оскільки у ті часи прописка була потужною бюрократичною перепоною, шукав місце під Києвом. Варіантів було безліч, та чомусь сподобався Макарів. Ще в дитинстві я бачив кінохроніку про це містечко, що і закарбувалося в душі, у Макарові я відчув себе, наче вдома.

Мій композиторський шлях починався з пісень, з фортепіанної, інструментальної та симфонічної музики. Досить довго я хорову музику не писав, хоча сам хормейстер і співав у хорі з дитинства. Та старався себе проявити в тих жанрах, які вважаються центральними, шанованими. На написання першого твору для хору мене спонукав мій викладач Мирослав Михайлович Скорик, він сказав: «Ви хормейстер і маєте написати хоровий твір». Я написав і відчув, що це моє.

Духовну музику почав писати у Макарові – для свого хорового колективу «Свят-коло». Коли керівник хору “Київ” Микола Гобдич почув ці твори у нашому виконанні, взяв собі в репертуар. Він же заохотив працювати далі в цьому напрямку. Має відбутися прем’єра моєї «Літургії» в Україні і Європі. Взагалі у мене є кілька вокально-симфонічних літургій. Вони не вписуються в церковний жанр, бо не акапельні. Та ось я написав літургію для хору без інструментального супроводу, вважаю, що там є номери, які цілком можна виконувати і в процесі служби Божої.

– Чи здатна сучасна людина сприймати духовну музику?

- Так, якщо вона не обтяжена матеріальними збоченнями. Адже, чому люди люблять «попсу», тому що вона допомагає рахувати гроші й звучить скрізь, де «крутяться» гроші: магазини, банки, офіси, громадський транспорт тощо.

– Чому в сучасному світі так важко встояти...?

- Я виріс в Краматорську Донецької області. Хлопцем брав участь у молодіжній організації «Дзержинець», яка допомагала міліції буцімто наводити порядок. Особливо нас мобілізували на Великдень: заставляли виводити з церкви молодь. Це мене дивувало, хоча тоді я не міг до пуття збагнути: нащо забороняти? Нині батюшці покаявся, сказав, що не пускав в церкву молодь. Він порадив: «Тримай свою домашню церкву». Кожна людина, має це робити. Чому розпадаються сім’ї? Бо немає храму в серці, тобто любові і ладу.

- Віра в Бога стимулює і допомагає вам у творчості?

- Так, безумовно, але іноді в мене виникають думки, що я народжений не лише для того, щоб писати музику. Можливо, у мене зовсім інші завдання в житті. Іноді я впадаю у стан повної інертності щодо творчості. У такі моменти мені хочеться не складати музику, а займатися саморозвитком - читати духовні книги, Біблію. Може, дехто з колег не поділятиме моїх поглядів, а хтось скаже, що для творчої людини це шлях у нікуди. Але мені потрібні моменти відпочинку, зупинки, внутрішньої тиші.

- Якщо говорити про професію композитора лише як диво, то упускається момент ремесла, тобто професіоналізму. Чи не так?

- Питання професіоналізму повинно обговорюватися обов'язково. Володіння ремеслом - важливий фактор на шляху до реалізації наших потаєних думок у творчості. Тому композитор мусить бути бездоганним фахівцем. Але ідеї при цьому ми черпаємо зі сфери духовної. Тому перетворювати творчість на рахункову машинку, згідно із принципом - от цей прийом зараз популярний, а ця тенденція на хвилі моди, - у жодному разі не можна. Тоді композитор стає більше схожим на вмілого технолога або політика, що прораховує свої кроки далеко наперед. Творчістю назвати цей алгоритм важко. Система промоутерства гарна сама по собі, однак в інших сферах життя.

***

Наступна зустріч клубу «Душевна культура» відбудеться 4 грудня 2016 р. (неділя) початок о 16:00. Гість: Лідія Корсун – заслужений працівник культури України, лауреат премії ім. Г. Сковороди, працювала власним кореспондентом в Нью-Йорку та Україні всеамериканської україномовної газети "Час і події" (видається в Чикаго протягом 20 років), а також в творчому вечорі візьмуть участь Станіслав Лазебник - Надзвичайний і Повноважний Посланник України, автор більше 30 книг та брошур про Україну та діаспору і Олесь Харченко - народний артист України, лауреат національної премії ім Т.Г. Шевченка.

Організатор: Просвітницький Центр Фонду пам'яті Блаженнішого Митрополита Володимира в рамках проекту клуб шанувальників класичного та авторського мистецтва «Душевна культура». Координатор: Любов Лавриненко (096) 537 83 60.
Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Адреса: м.Київ, вул. Маршала Конєва, 3а - Музей знаходиться на першому поверсі дзвіниці біля Спасо–Преображенського собру на Теремках. (ст. м. Іподром (10 хв. пішого ходу) або маршрутка № 84, тролейбус №45,№12 зупинка вул. Василя Касіяна).