11 грудня 2016 року в стінах Музею Блаженнішого Митрополита Володимира пройшов творчий вечір Вокального ансамблю «Мальви», який складається з викладачів Мар’янівської дитячої музичної школи ім.І.С.Козловського на тему: «Ми пам’ятаємо свого наставника», в рамках Клубу шанувальників класичного та авторського мистецтва «Душевна культура», що діє в рамках студійно – клубної діяльності Просвітницького Центру Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира.

Перед початком заходу шановні учасники вокального колективу познайомились з експонатами Музею Блаженнішого Митрополита Володимира. Екскурсію для гостей провів клірик Спасо-Преображенського собору, Валентин Гребенник.

Cело Мар'янівка Васильківського району відоме сьогодні всьому світові. Розкинулось воно на мальовничих берегах невеликої річки Протока, що утворює ряд ставків у селі, а далі впадає у Рось. Історія Мар’янівки сягає в глибину століть. На її околицях збереглися стародавні могили. Серед них – легендарний курган VI ст. до н.е. – Переп'ятиха, який згадується в літописах періоду Київської Русі. У липні 1846 року під час розкопок, у яких брав участь Тарас Шевченко, тут були знайдені важливі археологічні матеріали. Але не тільки і не стільки завдяки Шевченкові прославилася Мар’янівка. Тут 24 березня 1900 року народився видатний співак XX століття, Герой Соціалістичної Праці, кавалер трьох орденів Леніна, ордена «Знак Пошани» і низки медалей, народний артист СРСР (1940 р.), лауреат Сталінських (1941, 1949 рр.), народний артист України та Росії, лауреат Шевченківської премії (1990 р.) Іван Семенович Козловський. І хоч у Мар'янівці промайнуло лише раннє дитинство Козловського, Іван Семенович проніс любов до рідного села через усе життя.

Творчий вечір був присвячений спогадам про Івана Семеновича про його творчий шлях та ті надбання які він залишив після себе. Особливим моментом стали слова від художнього керівника колективу про подібність духу Івана Козловського та Блаженнішого Митрополита Володимира. Про їхній потяг до добра, справедливості та звісно любові до ближнього.



Не надто багато відомих людей пам’ятають своє коріння. У кращому разі згадають у автобіографії місце народження або ж вряди-годи навідаються до земляків. Та не таким був Іван Семенович Козловський. Заживши світової слави, він не забув невеличке село Мар’янівку поблизу Василькова на Київщині, де вперше побачив світ і перейняв материнську мову й пісню. Створив музичну школу і всіляко підтримував краян, долучав до джерел духовності. Щороку на зимові канікули запрошував юнь до Москви, знайомив з видатними людьми, навчав світського етикету. Пишався малими артистами, що не зганьбили себе навіть на престижній сцені Великого театру. Влітку гостював у Мар’янівці, оздоровлював дітлахів біля моря. Марія Луценко, педагог Мар’янівської музичної школи, була знайома з Іваном Семеновичем сімнадцять років, чи не щомісяця їздила до нього в столицю.



«1977 рік. Іван Семенович замислив з юними краянами побувати в місцях Шевченка і Чайковського. Мандрівка розпочалася з Києва. Разом із мар’янівцями маестро оглянув місто, з Володимирової гори милувався Дніпром. Гамірливою юрбою скотилися вниз на Поділ, до пароплава. Спочатку попливли до Канева, до Тараса. Дорогою Іван Семенович розповідав підліткам про Кобзаря, Петра Чайковського. Звертав увагу на красу природи, світу. Говорив так проникливо й цікаво, що заслуховувалися інші пасажири. А ще співали разом із тріо “Золоті ключі”. Марія Миколайчук, Ніна Матвієнко, Валентина Ковальська згадували старовинні народні пісні. Канів, Черкаси, Кирилівка, Моринці, Кам’янка... Напевне, додому діти повернулися зовсім іншими...

На наступний рік у 1978 році Козловський добивається офіційного права звучання церковних творів на сцені. Першою звучить «Всенощна» Рахманінова. Іван Семенович ставить перед собою інше завдання. Він говорить: «На сцену Большого театру вийшов Іван Козловський. Але може вийти кожна дитина з Мар’янівки». З нього сміялися і в Міністерстві культури, і в Міністерстві освіти: як це можливо? І тоді Іван Семенович започаткував своєю волею й авторитетом експеримент двох міністерств. В Мар’янівці панувала не система Кабалевського – слухати музику, а система Козловського – виконувати музику: співати і грати. Кожна дитина із середньої школи стала учнем музичної школи. Сопілочка за поясочком і три уроки музики на тиждень. Клас розділили на три групи: одна – гуділа, друга – щось намагалася співати, а третя – співала. Через рік група в класі була одна. А ще через рік – у 1985 році хор із 60 мар’янівських дітей стояв на сцені Большого театру. Партер обурювався: «Ну что они там могут! Ну споют там какую-то украинскую песню»... А Іван Семенович відповідає: «Я щасливий, що зі мною мої мар’янівці і ми співаємо разом».
І полилася «Всенощна» Рахманінова. Диригувала хором викладачка Мар’янівської музичної школи Марія Деркач. Партер встав. Потім довго перевіряли, чи справді на сцені був хор з Мар’янівки, чи підставний. У 1990 році, на 90-річчі Івана Козловського, на тій же сцені Большого театру стояв хор мар’янівських дітей і разом з ювіляром і Ольгою Басистюк співали «Всенощну» Рахманінова і «Отче наш»…» - поділилась спогадами Марія Петрівна Луценко, художній керівник колективу та директор Мар’янівської дитячої музичної школи ім.І.С.Козловського.

Іван Козловський не мислив себе без рідної Мар’янівки. Щовесни, коли він приїжджав у рідне село, брав усіх дітей, садив на теплохід і віз у Канів. Разом із ними сходив на Чернечу гору і співав там на могилі Тараса Шевченка. Козловський казав: «Ну кому потрібне це гранітне громаддя?! Кораблі ж його не бачать. Шевченко – це аскетизм, це – могилка і лампадка». Можна багато розповідати про великого майстра і його зв’язки з малою батьківщиною. Саме його стараннями і на зароблені ним гонорари в Мар’янівці збудовано і відкрито музичну школу. Він мріяв на місці батьківської садиби створити поетичний куточок, інтернат для музично обдарованих дітей, щоб приїжджати сюди давати уроки співакам української опери.



Від імені духівника Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира, Митрополита Переяслав – Хмельницького та Вишневського, Олександара керівник Просвітницького Центру фонду, Ксенія Зозуля вручила квіти та пам’ятні подарунки учасницям вокального колективу з побажанням творчих звершень на мистецькій ниві, і втому числі у збережені пам’яті про відомого Українця, знаного в усіх куточках світу.

***

Наступна зустріч клубу «Душевна культура» відбудеться 18 грудня 2016 р. (неділя) початок о 16:00. Гість: Олеся Сінчук - український композитор, співачка, поетеса, лауреат Міжнародних конкурсів, член Національної Ліги українських композиторів, Національної спілки театральних діячів України, творчої спілки «Асоціація діячів естрадного мистецтва України». У творах Олесі живе казка і таємниця, подих вітру і безмежжя небес! Музика радості, ніжності, натхнення летить до зір, обіймає моря і гори, кличе за собою - у лагідний простір, де кожна мить зігріта сонцем! «Прокидаюсь у світ полум’яний… Там душа моя – юний світанок… Вільно сонце у кров мою ллється, Вільно дихає небо під серцем. Доторкнись до свого серця, Вдихни на повні груди свіжість вітрів, вмившись чистою росою відкрийся небесам і рідним просторам!» - Олеся Сінчук.

Організатор: Просвітницький Центр Фонду пам'яті Блаженнішого Митрополита Володимира в рамках проекту клуб шанувальників класичного та авторського мистецтва «Душевна культура». Координатор: Любов Лавриненко (096) 537 83 60.
Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Адреса: м.Київ, вул. Маршала Конєва, 3а - Музей знаходиться на першому поверсі дзвіниці біля Спасо–Преображенського собру на Теремках. (ст. м. Іподром (10 хв. пішого ходу) або маршрутка № 84, тролейбус №45,№12 зупинка вул. Василя Касіяна).