З кожним роком все більше уваги приділяється розвитку видатного українського виду декоративно-прикладного мистецтва - писанкарству. Багато дослідників, істориків, науковців, мистецтвознавців присвятили належну увагу даній галузі, видаючи збірки не лише в Україні, а й далеко за її межами. Спираючись на літературу не тільки істориків та народознавців минулого, а й на праці сучасників, зроблю висновок, що писанка цікавила людей не лише в прадавні часи, вона продовжує цікавити та захоплювати прихильників цього виду прикладного мистецтва і зараз.

25 березня 2017 року  з таємницями писанкарства мали можливість познайомитись діти та дорослі з багатодітних родин, якими опікується Просвітницький Центр Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира. У виставковій залі Національного центру народної культури "Музей Івана Гончара" протягом декількох годин в атмосфері національного колориту пройшов черговий майстер-клас з техніки писанкарство. Захід організовано дякуючи підтриці партнера Просвітницького Центру, Благодійного фонду «Православний спадок України на Святій Горі Афон».

Майстер–клас розпочався з короткої повчальної лекції – розповіді про історію писанкарства від майстрині- писанкарки Лариси Головні.  Вона розповілі про те, що писанка – це пташине яйце, розписане певними знаками та символами за допомогою гарячого воску з використанням фарбників (природних чи анілінових) для надання йому різнокольорового забарвлення. Що ще за часів писемності нанесені на шкарлупу яйця чарівні знаки несли в собі певну систему побажань добра, щастя, захисту від природних стихій, розуміння Всесвіту і свого місця в ньому. Писанка з давніх-давен була оберегом українців. Тільки українському народу вдалося зберегти знакову символіку писанки, донести до сьогодні автохтоні графічні уявлення про життя так виразно, глибинно і лаконічно.
 

«Писанкарство на наших майстер - класах - це не лише естетичне виховання. Для того, аби глибоко оволодіти цим мистецтвом, діти вивчають його глибину, змістову і історичку суть. Писанки вражають єдністю архаїчних елементів, а особливо різноманітністю писанкових елементів в різних регіонах. Нині писанкарство набуває колишнього розвитку. Відроджуються забуті техніки, зявляються нові майстри. Писали писанки від Різдва до Трійці, охоплюючи весь весняний цикл. Різдвяні "голуби" були провісниками весни, а на Стрітення вже розписували обовязково три писанки з церквами на кожній та пташками: зозулею, ластівкою та сорокою. На Сорок святих робили писанки-"сорокаклинці" (бажано 40 штук). Благовіщення приносило писанки з "сосонками", "квітками", Вербна неділя знаменувалась "вербовими гілочками", а Великдень - яскравими писанками з різноманітною знаковою символікою. Маленьким діткам дарувалися писанки яскраві, здебільшого на білому або червоному тлі з "зірками", "сонечками"; господарям - писанки із зображенням "дерева життя"; старшим людям - писанки на темному тлі з "безкінечником". Було в традиції обдаровувати писанками і свійських тварин. Наші часи позначені небувалим зростанням інтересу до проблем вітчизняної історії, витоків національної культури, до непересічних досягнень минулого. Знання свого родоводу, історичних та культурних надбань предків необхідні не лише для піднесення національної гідності, а й для використання кращих традицій у практиці сьогодення. У наш час мистецтво писанок чарує око розмаїттям орнаментальних мотивів і буянням насичених фарб, викликаючи загальне захоплення. Писанкарство вважається одним із найцінніших різновидів українського декоративного розпису.» - підкреслила Лариса Леонідівна Головня (народна майстриння, писанкарка, реставратор, науковий співробітник НЦНК «Музей Івана Гончара»).

Насправді Писанки - це витвір вашої руки і вашої душі. Винагородою за вашу творчу працю, за вашу терпеливість та наполегливість буде прекрасна, барвиста, чарівна українська писанка. Кожен народ прагне увійти до світової цивілізації зі своїм національним культурним набутком навіть одним мистецьким твором - писанкою.

Писанкарство сягає своїми витоками сивої давнини та відбиває уявлення наших предків про навколишній світ. Писанка - давній засіб передачі інформації, тайнопис, відомий тепер не багатьом. Знавці можуть читати символи великоднього яйця так само вправно, як ми з вами читаємо книжку. Тільки знакова система інша. Її "літери" мають часом романтичні, примхливі чи й несподівані назви, про які ми дізналися вище. "Письмом віків" на білому яйці можна розказати про свої мрії, бажання, любов. В клинці писанки можна вписати загадки і байки, поетичні твори. Тому писанку називають твором - мініатюрою. Іноді це унікальний шедевр народного мистецтва.  Україні пощастило стати батьківщиною найбільшого великоднього яйця на землі, і зявилося воно на Прикарпатті, в Коломиї, з нагоди великого ювілею - 2000 років від народження Ісуса Христа.